Аутоімунний тиреоїдит є найбільш частою причиною гіпотиреозу. Гіпотиреоз — це клінічний синдром (стан організму), який виникає при зниженні функції щитовидної залози. Він може складатися з багатьох симптомів. Ті чи інші прояви гіпотиреозу мають індивідуальні особливості: в одних пацієнтів можуть бути симптоми, які в інших не спостерігаються та навпаки.

Необхідно підкреслити, що наведені нижче симптоми гіпотиреозу є неспецифічними та можуть спостерігатися при багатьох інших захворюваннях.

Клінічна картина гіпотиреозу розвивається поступово, при цьому порушується функція практично всіх органів та систем організму. Це може виражатися в численній клінічній симптоматиці, з якої найбільш помітними є: сухість шкіри, чутливість до холоду, стомлюваність, мʼязові судоми, охриплість голосу, схильність до запорів, брадикардія, порушення менструально циклу.

За рівнем гормонів щитовидної залози гіпотиреоз поділяють на латентний (чи субклінічний, лабораторний) — підвищення ТТГ до 4 — 10 мОд/л при нормальному Т4 та маніфестний (клінічний) — ТТГ вище 10 мОд/л та зниження Т4.

Виділяють також три клінічні форми гіпотиреозу: легку — деяке уповільнення рухів, мислення, мови, одутлість обличчя, брадикардія (працездатність збережена); середню — всі клінічні прояви (працездатність обмежена) та важку — крайні прояви симптомів (хворі непрацездатні).

Гіпотиреоз може мати і інші численні прояви:

• нервова система: порушення памʼяті, сонливість, загальмованість, депресія, поява фобій, полінейропатія, парестезія, зниження слуху;

• серцево-судинна система: брадикардія, перикардіальний випіт, серцева недостатність;

• шлунково-кишковий тракт: зниження апетиту, схильність до запорів, метеорізм, гіпо- чи ахлоргідрія, нерідко у поєднанні з аутоімунним гастритом, діскінезія жовчовивідних шляхів, жовчнокамʼяна хвороба, гепатомагалія (збільшення печінки), біль у правому підреберʼї, особливо після фізичного навантаження, асцит (рідина в черевній порожнині містить велику кількість білка);

• нирки: зниження екскреції (виведення) води;

• система дихання: зниження частоти дихання, схильність до бронхітів та пневмоній, плевральний випіт (рідина в плевральній порожнині містить багато білку);

• опорно-руховий аппарат: болі у суглобох, випіт у порожнини суглобів, гіпотиреоїдна міопатія (мʼязові судоми, ригідність мʼязів, болючість при пальпації, важко відкривати рот, важко розтискати кулаки);

• система крові: анемія (зазвичай нормоцитарна; наявність мегалобластів вказує на супутній аутоімунний гастрит);

• шкіра та волосся: шкіра суха, холодна, жовтувата, не збирається у складки, на ліктях лущиться, накопичена у шкірі та підшкірній жировій клітковині гіалуронова кислота викликає затримку натрію та води, що призводить до розвитку характерних слизових набряків — мікседеми (периорбітальні набряки, відбитки зубів на язику, затруднення нового дихання); обличчя одутле, з грубими рисами, блідо-жовте; волосся сухе, ломке, втрачає блиск, випадає і погано росте (волосся в пахвових западинах і на лобку може бути відсутнім), мізерне оволосіння тіла, можливе облисіння; брови рідкі, часто спостерігається випадання зовнішньої третини брів (симптом Хертога);

• обмін речовин та енергії: збільшення маси тіла (назважаючи на відсутність апетиту, але ожиріння не характерне), збільшення розміру взуття, гіпотермія (зниження температури тіла), гіперхолестеринемія та ранній атеросклероз;

• зростання та розвиток: у дітей спостерігається затримка зростання, що обумовлено не тільки дефіцитом Т4 та Т3, але й соматотропного гормону, секреція якого регулюється гормонами щитовидної залози, епіфізарні зони росту залишаються відкритими;

• статева система: у дівчаток може спостерігатися затримка статевого розвитку чи ізольована затримка менархе (настання місячних); у жінок характерні меноррагії (кількість крововтрати за менструальний цикл чи його тривалість більше норми), часто на фоні ановуляторних циклів, менструації можуть бути мізерними або припиняються (ослаблення секреції гонадотропних гормонів), виникнення гіперпролактінемії (ослаблення інгібуючої дії гормонів щитовидної залози на секрецію пролактину), яка призводить до галактореї (виділення із сосків молозива чи молока, не повʼязане з грудним годуванням) та аменореї (відсутність менструації 6 місяців і більше) — вказані потушення можуть бути причиною безпліддя; у чоловіків часто виникає імпотенція.

3.1. УЗД: найчастіша форма

Всі ультразвукові дослідження пацієнтів виконувалися за допомогою ультразвукової системи експер-класу Sante Integrale.

Ультразвуковий симптомокомплекс аутоімунного тиреоїдиту складають наступні основні ознаки: 1) зниження ехогенності залози (лімфоїдно-плазмоцитарна інфільтрація тканини); 2) наявність гіперехогенних ділянок (фіброзно-склеротичні ділянки, потовщені міждолькові сполученотканинні прошарки); 3) рівень сумарного обʼєму залози.

Що таке ехогенність, від чого вона залежить, що морфологічно знаходиться в її основі, які морфологічні процеси призводять до її змін, у тому числі при аутоімунному тереоїдиті — детально розглянуто у моєму учбовому атласі “Ультразвуковое исследование щитовидной железы”, 2004 р. (розділ 2.1. “Эхогенность и эхоструктура” та розділ 3.3. “Аутоиммунные заболевания щитовидной железы”).

Вираженість всіх наведених ультразвукових ознак при аутоімунному тиреоїдиті широко варіює.

Зниження ехогенності тканини залози може бути дифузним рівномірним чи нерівномірним, коли на фоні загально зниженої ехогенності візуалізуються ще більш гіпоехогенні ділянки. Ступінь дифузного зниження ехогенності можна поділити на пограничну (мінімальну, близьку до ізоехогенної нормальної тканини залози), помірну та виражену. Кількість, розміри та загальна площа гіпоехогенних ділянок при нерівномірному зниженні ехогенності може бути від окремих дрібних до масивних площ, що займають більшу частину часток залози.

Вираженість гіперехогенних ділянок також дуже різноманітна — від окремих дрібних включень до масивних лінійних гіперехогенних тяжів, що перетинають тиреоїдну тканину та надають їй часточковий вигляд.

Сумарний обʼєм залози може бути в широких межах: від зменьшення в кілька разів (як після субтотальної резекції обох часток) — до збільшення у кілька разів вище за норму. Згідно рівню сумарного обʼєму можна виділити дві основні форми аутоімунного тиреоїдиту — гіперторофічну, що протікає зі збільшенням обʼєму щитовидної залози та має назву зоба Хашимото та атрофічну, при якій обʼєм залози знаходиться у межах вікової норми чи зменшений.

При всій варіабельності основних ехографічних ознак аутоімунного тиреоїдиту, спостерігаються досить стійкі ультразвукові моделі, які за складом ультразвукових елементів та переважної клінічної симптоматики можна поділити на три групи:

1. З незміненим обʼємом залози (найчастіша форма);
2. Зі зменшенням обʼєму (атрофічна);
3. Зі збільшенням обʼєму (гіпертрофічна).

Найчастіша форма аутоімунного тиреоїдиту, яка виявляється у пацієнтів — з незміненим обʼємом, незначним зниженням ехогенності тканини залози та наявністю нечисленних дрібних гіперехогенних структур (малюнок 1).