Забрала до себе жити маму. Назавжди. Нічого заздалегідь не вирішуючи, просто одним днем, з одним пакетом. В пакеті — колготки, тапочки з написом «Кращій бабусі на світі» (подарунок моїх дітей), теплий халат з сорочкою і чомусь наволочка. Мама пакет збирала сама.
Тепер у мене вдома вже три тижні живе старенька дівчинка років чотирьох. Худенька, з білосніжною гулькою на голові, в бавовняних колготках гармошкою на щиколотках. Вона гуляє по коридору, дрібно човгаючи теплими тапочками, обережно зупиняється біля порога і високо піднімає ноги, переступаючи невидимі перешкоди. Посміхається собаці в коридорі. Чує невидимих людей і розповідає мені щоденні новини від них. Соромиться і багато спить. Акуратно кусає шоколадку (я весь час підкладаю їй в кімнату шоколад) і запиває чаєм, притримуючи чашку двома руками — одна рука тремтить. Страшно боїться втратити з тонкої руки обручку, весь час її перевіряє.
Я раптом побачила, яка вона стала старенька і безпорадна… Вона просто відпустила себе, розслабилася та перестала грати у доросле. І довірила повністю, абсолютно, у всіх дрібницях своє життя мені. А найголовніше для неї — коли я вдома. Вона так полегшено видихає, коли я прихожу, що намагаюся надовго не йти. І я знову щодня варю суп до обіду, як дітям в дитинстві, знову на столі з’явилася вазочка з печивом.
Що я відчуваю? Спочатку був жах. Вона була самостійною, всі три роки після батькової смерті хотіла жити одна. Я її розумію — вперше в житті, в свої вісімдесят мама робила те, що хоче сама. Цей триклятий вірус зламав мою маму — місяці вдома зробили свою справу і психіка рухнула. Зараз я відчуваю жалість до цього тендітного Всесвіту, любов і ніжність.
Я прекрасно розумію, якою дорогою ми з нею йдемо. Я дуже хочу, щоб ця дорога була для неї щасливою — з улюбленою дочкою, в теплі та комфорті. З домашніми пиріжками і котлетами. Решта для мами вже не має значення. У мене є тепер вдома дочка вісімдесяти трьох років і я щаслива, що Бог дав мені можливість зробити її захід сонця щасливим, а своє подальше життя — спокійним, без душевних мук.
Мамо, дякую, що ти у мене є.
Будь ласка, довше…
Міла Міллер
Жовтень 2024 р.