Зниклі...
За свою багаторічну практику мав змогу спостерігати довгострокову клінічну поведінку різних типів вузлів щитовидної залози — як злоякісних, так і доброякісних, яких значно більше — вони складать більше 95% всіх вузлів.
Слід зазначити, що злоякісні пухлини однозначно потребують оперативного лікування, іншого варіанту, згідно діючого Міжнародного протоколу ведення хворих на вузли щитовидної залози “American Thyroid Association Management Guidelines for Adult Patients with Thyroid Nodules and Differentiated Thyroid Cancer”, не існує.
А от доброякісні вузли, якщо вони не є токсичними, про що йшла мова у попередній публікації “Токсичний багатовузловий зоб”, чи дуже великими, що може призводити до симптомів здавлення прилеглих органів шиї, але спостерігається рідко, оперативного лікування не потребують.
Всі “аргументи” медичного бізнесу у цій сфері щодо їх “переродження”, що “вони з часом задушать” і тому подібна маячня є нічим іншим, ніж а ні науково, а ні клінічно не обгрунтованими традиційними “лякалками” для пацієнтів, щоб затягнути людину на операційній стол та таким чином заробити. На жаль, цей бізнес у нас вже давно став абсолютно безконтрольним, а про діючий цивілізований Міжнародний протокол ніхто навіть і чути не хоче, бо це не вигідно — показань для операції на всіх не вистачає. Боровся з цим все своє професійне життя, на цю тему на сайті є відповідна публікація “Показания к оперативному лечению при узлах щитовидной железы”.
Згідно своїм багаторічним клінічним спостереженням тисяч пацієнтів з доброякісними вузлами, що також відповідає результатам досліджень провідних світових ендокринологічних центрів, переважна їх більшість при подальшому спостереженні не прогресує — залишаються такими ж за кількістю та розмірами, як при первинному виявленні. Значно менша частина вузлів, особливо при вживанні пацієнтами йодовмісних препаратів, що протипоказано при захворюваннях щитовидної залози згідно діючих міжнародних Протоколів, про що йшла мова у попередніх публікаціях про Аутоімунний тиреоїдит, Дифузний токсичний зоб, Токсичний багатовузловий зоб, із часом збільшуються у кількості та розмірах. Але навіть і це не підвищує клінічні фактори ризику, адже доброякісні вузли, а переважну більшість з них складає колоїдний вузловий зоб, не становлять будь-якої загрози для здоровʼя. Вони є такими генетично — такими народилися, такими і залишаться на все своє існування, і це вже давно у світі відомо, бо у свій час проводилися дуже серйозні наукові дослідження стосовно питання чи “перероджуються” доброякісні вузли у злоякісні, і вже років 20 минуло, як на цьому поставлена крапка.
Можу стверджувати, що за всі роки своєї клінічної практики з тисяч пацієнтів не бачив жодного випадку, коли б доброякісний вузол “переродився” чи виріс так, що когось “задушив”. Більш того, багато років в мене спостерігається біля двох десятків пацієнтів, у яких вузли з часом просто зникли. І це були дійсно справжні новоутворення, а не помилкова трактовка спеціалістом УЗД ділянки тиреоїдиту як вузла, що на практиці спостерігається найчастіше.
Нижче наведу два таких клінічні випадки своїх пацієнток. Так склалося, що нещодавно вони обидві були у мене на прийомі в один день, що і стало поштовхом для написання цієї публікації.
Пацієнтка, 1993 р.н., спостерігається 15 років. Вперше була на прийомі у 2008 р., коли був виявлений одиничний вузол доброякісної ультразвукової моделі К1 розміром 25 мм (рис. 1).
Докладно цей різновид доброякісних вузлів, а саме ультразвуковий симптомокомплекс К1 — їх морфологічна будова, відповідні ультразвукові ознаки, результати пункційної біопсії та післяопераційного патогістологічного дослідження прооперованих хворих розглянутий в моєму учбовому клінічному атласі “Узлы щитовидной железы: современная диагностика и клиническое ведение. Атлас-руководство”, С.І. Матящук, 2015 р, розділ 2.1.1. (стор. 101). Атлас є на сайті, його можна безкоштовно подивитись чи завантажити.
Як зазначено в Атласі, у прооперованих хворих вузли цієї ультразвукової моделі у всіх випадках відповідали лише доброякісним вузлам. Половину групи склав вузловий зоб (50%), іншу половину — аденоматозні вузли (30%) та фолікулярні аденоми (20%).
Тоді, у 2008 р., враховуючи переконливі ультразвукові характеристики доброякісності вузла, пункційна біопсія пацієнтці не призначалася, було рекомендовано лише контроль.
При подальшому спостереженні через 2 роки (у 2010 р.) вузол значно зменшився — став розміром 14 мм, склад ультразвукових ознак вузла залишився тим самим (рис. 2).
А ще через рік (у 2011 р.) вузол став ще менше — розміром 9 мм, при цьому він втратив гідрофільну межу — так званий “хало”, який свідчить про наявність капсули утворення і є ознакою фолікулярних аденом, і став мати ультразвукові ознаки вже більш примітивного доброякісного утворення — гіперпластичного вузла (вузлового зобу) (рис. 3).
При подальшому спостереженні протягом 7 років вузол не змінювався, а от у 2019 р. він зник зовсім, не залишивши будь-якого сліду (рис. 4). На останньому прийомі у 2023 р., це ще через 4 роки, він також не спостерігався, у пацієнтки були ультразвукові ознаки незміненої щитовидної залози.
Таким чином, утворення розміром 25 мм, яке відповідало ознакам нормофолікулярної, чи як раніше їх морфологічно називали “простої” аденоми, за 15 років спостереження, без проведення пункційної біопсії та будь-якого лікування, поступово стало зменшуватися, а потім зникло зовсім.
Друга пацієнтка, 1970 р.н., спостерігається 7 років. Вперше була на прийомі у 2016 році, коли був виявлений одиничний вузол також ультразвукової моделі К1 розміром 12 мм, точніше — колоїдний вузол (рис. 5).
Враховуючи переконливі ультразвукові характеристики доброякісності утворення, пункційна біопсія пацієнтці також не призначалася, було рекомендовано контроль через рік.
При подальшому спостереженні протягом 4 років вузол не змінювався, але через 5 років (у 2021 р.) він значно зменшився і став розміром 6 мм, з тим самим складом ультразвукових ознак (рис. 6).
А на останньому прийомі у 2023 р. він вже не спостерігався (рис. 7).
Як і в першому випадку, утворення розміром 12 мм, яке відповідало ознакам колоїдного вузлового зобу, за 7 років спостереження, також без проведення пункційної біопсії та будь-якого лікування, поступово стало зменшуватися, а потім зникло зовсім.
Щось подібне відбувалося і в інших моїх пацієнтів, у кого зникли утворення. Раніше я зустрічав в літературі окремі публікації, де наводилися факти зникнення вузлів, особливо у жінок, коли вони досягають менопаузального віку. Але, згідно своїм спостереженням, підтвердити зникнення вузлів, повʼязане з менопаузальним періодом, не можу. Скажу відверто, у кожного свого пацієнта із зниклим вузлом дуже ретельно намагався зʼясувати причини цього дива, але, якоїсь закономірності так і не знайшов… нажаль…