Кажуть, що час незворотній… Хочемо ми того чи ні, однак помаленьку, потихеньку, але невідворотно ми старіємо… Бурхливе море життя поступово змінюємо на більш тихі гавані… А згодом знаходимо свою затишну мілину, де нам спокійно, комфортно та вже зовсім немає ніякого бажання кудись рухатись. Втім непомітно для себе, у цьому звичному затишку ми потрошку, день за днем починаємо розвалюватися по шматочках — спочатку маленьких, потім все більших, а зрештою і зникаємо зовсім…
Але ще кажуть, що вік — це лише наша уява про себе, що справа не у віці, справа в тому, що у голові в цьому віці. Можна і у двадцять років сидіти на мілині, а можна бути енергійним, життєрадісним та протистояти всім штормам і у досить солідному віці. Все залежить від кожного з нас…
Може варто спробувати повернути свій плин часу навпаки — знятися з тієї затишної, але підступної мілини, привести себе до ладу, знову вийти у відкрите море, вдихнути на повні груди свіжого повітря та сміливо піти у невідомі далекі простори, відкриваючи собі нові чудові обрії?… Це може бути дуже важко, складно, але я точно знаю, що можливо… І воно того варте…