Ми й не знали, що так її любимо,
Хоч пишалися нею, красунею:
Запашними садами квітучими,
Гір Карпатських трембітами-сурмами.
Ми й не знали, що все в ній — найкраще нам,
Найрідніше для серця і погляду,
Що за місто, село, кожне селище
Ми благатимемо слізно Господа.
Ми й не знали, що так її любимо,
Що так в серці вона нам болітиме,
Коли ворог задихає згубою
Й кров проллється бурхливими ріками.
Але ворог не знав, з ким він стрінувся,
Думав, буде не битва — прогулянка.
Та моя Україна — нескорена!
Кров зітерла з лиця, в берці взулася,
О, Господь, уквітчай Перемогою
Нашу неньку, Тобою даровану!
В кожне місце прийди з відбудовою,
Прийди з миром Твоїм, із добробутом!
Бачим серцем, що Ти не забарився,
Вже йдеш з радістю, зі Свободою!
України святе Ім’я славиться
По землі усій, між народами!
Надія Горбатюк
Жовтень, 2022 р.