Сьогодні нам 9 років.
Час спливає надто швидко… Як зараз пам’ятаю, коли ми з дружиною побачили якийсь маленький чорний клубочок, що тихенько сидів у купі листя біля дороги з машинами та дивився на нас своїми величезними зеленими очима. Як я його зловив, як принесли додому, помили це маленьке царапуче замурзане створіння, і як воно потім кілька днів жадібно їло та їло, мабуть було дуже голодне.
Девʼять років подряпаних та покусаних рук, девʼять років хтось о п’ятій ранку приходить та безцеремонно вмощується у тебе на грудях, ніжно торкається своїм мокрим холодним носиком та лоскоче вусами твоє обличчя — бо вже пора їсти… Але й девʼять років зігріває тебе у похмурий холодний день, неодмінно поруч, коли тобі не дуже добре, та кожного разу зустрічає тебе на порозі, коли повертаєшся додому.
Пухнастий чорний хвостатик ходить за тобою по хаті всюди — куди ти, туди й воно, наче якась твоя маленька тінь з великими зеленими очима. Це Чудо створює особливе, неповторне відчуття домашнього тепла та затишку. Девʼять років Любові… і нехай це ще буде довго-довго…
Традиційно, для моїх нових друзів, надаю посилання на свою розповідь “Машепсут”, яку я написав 5 років тому про ті містичні події, як вона зʼявилася у нас.