У дитинстві кожні шкільні літні канікули я проводив в селі у бабусі, бо тоді у батьків не було можливості відпочивати десь біля моря. Але я не жалкую, бо село було зовсім маленьким, такий собі хутірець, який знаходився у безлюдному місці в лісовій глушині на березі чудового величезного природного озера. Кожного року я мріяв знову туди поїхати.
Мені дуже подобалося вставати рано вранці, ще на світанку, та йти до лісу по гриби, яких там було багато. А кожного дня зʼявлялися ще й нові, вони росли, наче на городі — молодесенькі, невеличкі, з красивими блискучими шляпками. Такі мені подобалися найбільше, але зʼявлявся молодняк у більшості під великими ялинками. Аби дістатися до грибочків, потрібно було відхилити великі колючі гілки, на яких у ранній час ще було багато роси. Варто було лише торкнутися гілки, як вся свіжа, ароматна хвойна роса з неї вже була на твоєму обличчі, волоссі та ще й за комірцем. Але мені це дуже подобалося, бо воно було, як прийняти свіжий природний лісовий душ із справжнім хвойним шампунем. Потім на протязі дня ще довго відчувалася його свіжість та приємний аромат.
А кожного вечора я ловив на озері рибу. Озеро було казково красивим — величезним, з чималенькими островами, воно було повʼязане також із іншими такими ж озерами — просто краса! Вода у ньому була настільки чиста, що я бачив, як рибка підливає та хапає червʼяка на гачку.
У дідуся був старий саморобний деревʼяний човен, на якому він заготовляв на озері очерет на зиму для худоби. Мені він здавався просто величезним, як океанський корабель. Посунути човен у воду було не просто, бо він був досить важкий, але в мене, тоді ще хлопчику 10 — 12 років, це якось виходило. Спочатку я щосили його штовхав, а коли човен вже починав плисти, мерщій застрибував у нього. А далі — відчував неймовірне захоплення та задоволення від того, як він, наче величезний корабель, наче криголам, легко проходив крізь густий очерет. Цей процес супроводжувався також гучним шурхітом очерету, але, коли човен виходив на чисту воду — раптово шурхіт зникав і наставала абсолютна тиша… та, наче наступний кадр у фільмі-казці, відкривалася неймовірна природна краса озера.
Я й досі памʼятаю той неповторний аромат та смак бабусиних пирогів із лісовою малиною, свіже смажених, із хрусткою скоринкою окунців та картоплі з лісовими грибами у печі… Це неповторно, незабутньо, на все життя…
/на фото — те саме озеро/
Березень 2025 р.