На перший погляд, поки що ми досі у літі — багато зеленого кольору, а якихось суттєвих видимих ознак осені ще не дуже багато. Але вони вже є. Поступово дні стають все коротшими, а ночі довшими… Вдень ще по-літньому тепло, але вночі та вранці вже відчутно прохолодно.
Є вже і суто наші місцеві ознаки, які, може й не так помітні для інших, але за багато років я їх вже добре знаю. І вони безпомилково вказують на те, що вже зараз потрібно діставати більш теплу одежу та взуття, натомість шльопки та футболки ховати десь подалі у шафу до наступного літа.
Наприкінці нашої центральної алеї є невеличка вулиця з довгим металевим парканом, якого в теплу пору року зовсім не видно, бо він весь у зелені. На ньому, і лише в одному місці, вже багато років бачу одну чудову рослинку, вся краса якої розкривається саме зараз, коли вже по-справжньому приходить осінь. Звідки вона тут взялася — мені невідомо, думаю, що якось випадково. Це хміль, його милі смарагдові шишечки, наче зроблені майстерним різьбяром, зʼявилися лише пару днів тому. Проходячи повз нього, я неодмінно трошки постою та помилуюся ними… просто краса!
З іншого кінця алеї є одне невеличке деревце, плодами якого я теж милуюся кожного року у цій порі. Це “райські яблучка”, вони також достигають саме зараз. Гілочки з ними виглядають наче коштовне намисто — неодмінну прикрасу пані-осені.
А сама центральна алея, на перший погляд, поки що вся у літі. Красуні-троянди ще мають чудовий вигляд. Кожного разу, проходячи поруч, не можна втриматися, щоб не нахилися та відчути цей чудовий неповторний трояндовий аромат. Але… їх стало вже значно менше… Якщо буде тепло, то деякі з них ще й у жовтні будуть радувати наші очі. І нехай довше, бо це неймовірна краса…
