Майже щодня проходжу це місце біля нашого будинку і кожного разу мене вітає отой симпатичний Зубчик, бажаючи гарного дня. А поруч з ним припарковані машини, серед яких за звичкою погляд зупинявся лише на одній.
Але останнім часом я звернув увагу, що тої машини досить давно немає… І це мене почало турбувати, з кожним днем все більше і більше… Зрештою я не витримав і вирішив зайти у стоматологію “Перлина”. Коли зайшов, побачив пацієнта, який як раз збирався заходити до кабінету. Двері в кабінет відчинилися і… я побачив людину, яку дуже боявся вже тут не побачити… Мабуть, я полегшено зітхнув і по мені це було видно, а вона, побачивши моє обличчя, щиро посміхнулася та вийшла до мене…
Це відчуття важко передати словами… для мене це був дійсно якийсь момент щастя, коли я побачив її тут, що вона на своєму робочому місці, що вона нікуди не поїхала…
Півтора року тому Анастасія Віталіївна вирішила мою найболючішу проблему у буквальному та переносному сенсі, яка переслідувала мене десятиліттями — вона подарувала мені посмішку…
Про цю значну для мене подію я тоді написав публікацію “Последняя фобия”.
Друзі, мабуть в кожного з нас є такі люди, які буквально не є рідними, але вони рідні по суті. Кожен з них вирішує якісь твої проблеми чи потреби, і коли це якісно і тобі подобається, ти намагаєшся триматися цих людей, іноді стосунки з ними тривають багато років, вони вже стають невідʼємною частиною твого життя.
І дійсно, відчуваєш незрівнянне відчуття тепла, впевненості та спокою, коли такі люди не зникають, коли вони поруч з тобою…
А машина — вона просто в ремонті…
Березень 2023 р.