“Коли діти відвертаються – це боляче. Останні десять років мої дорослі діти не хочуть спілкуватися зі мною і лише зрідка дзвонять на дні народження. Спочатку я сильно переживав із цього приводу, але добре все обдумавши, в останні кілька років я нарешті почав насолоджуватися життям і зараз розповім чому.
Час на себе
Як сказав класик: «Діти — як особняк, у якому ти ніколи не житимеш: довго, дорого, нервово, а наприкінці вони ще й ідуть». На дітей йде дуже багато часу і сил, навіть якщо вони десь вдалині: можна сотню разів прокрутити невдалу розмову, переживати про їхні невдачі, злитися, що вони не чують і не слухають — це вимотує. Я не жалкую ні про жодну секунду, витрачену на дітей, але тверезо дивлюся правді в очі: настав час витрачати енергію виключно на себе і відпустити. Я готовий відповісти на їх дзвінок у будь-який час дня і ночі, вислухати і почути, але я більше не чекаю: «Чекання виснажує подібно до посухи: ви чекаєте, що ось-ось піде дощ, але від цього очікування сухість стає нестерпною».
Одного ранку я встав і зрозумів: навколо нікого немає, зовсім ніхто не знає, як я проведу свій день. Нікому до цього немає діла — хоч кричи. Стало самотньо і трохи страшно — це те почуття, коли ви запливаєте на середину озера і розумієте, що під вами порожнеча, величезний простір, який поглине вас без жалю, якщо не рухатись хоч трохи. Я зрозумів, що ця порожнеча поглине і мене, якщо я нічого не робитиму. Адже мені 64 роки! Що я буду робити? І я зробив те, що відкладав останні п’ять років — пішов до своєї старої майстерні, а думки залишив удома. Це було захоплююче, буквально як у дитинстві: я почав робити крила для моделі мого улюбленого аероплана. Три години пролетіли як мить. У той момент я зрозумів, що в мене нарешті є час на себе і ніхто його не забере. Це стало важливим відкриттям: у час, виділений на себе, думати про себе! Мене буквальне осінило, у свої 64! Все моє життя, у вільний час, я думав про кого і про що завгодно, але не про себе.
Діти повинні піти, набити свої шишки та досвід
У природі контакт дорослих дітей із батьками — вкрай рідкісне явище. Щойно істота стає самостійною одиницею з погляду фізичного розвитку, вона залишає батьківський ареал. Інакше починається конкуренція чи повна стагнація дитини під батьківським гнітом. Але, якщо діти пішли, це не означає, що вони вас не люблять. Ритм життя батьків та дітей зовсім різний, від чого і виникають проблеми. Діти, будь-що-будь, намагаються набути нового досвіду. Батьки, будь-що-будь, намагаються запхати в дітей свій досвід». Тут і зіштовхують дві річки: «Діти»: «Ми хочемо все дізнатися самі!» та «Батьки»: «Ми вже все знаємо! Зараз розповімо!». Якщо перемагають батьки і дитина не йде, вона так і залишається дитиною назавжди.
Процес відокремлення дітей від батьків – це здоровий та природний процес, який іде на користь як дітям, так і батькам. Буддисти вважають, що знання порівняно з досвідом — це ніщо. Скажіть дитині, що конфорка гаряча і буде боляче, якщо вона покладе туди руку — так вона матиме концептуальне значення. Але буддисти вважають, що для дитини це ніщо і в цей світ вона приходить за досвідом. Життя починається там, де є досвід. Тільки тоді, коли дитина торкнеться гарячої конфорки і скрикне: «Ай!» у нього з’явиться досвід, а не ефемерне знання. Це головне прагнення наших дітей – свій досвід. І скільки б мені, як батькові, не хотілося б щось порадити дітям чи просто поговорити, якщо я справді їх люблю, то маю відпустити, щоб вони отримали свій досвід.
Навчившись жити з собою, йде страх старості
Жити віч-на-віч із собою спочатку незвично і складно. Для мене це такий самий новий досвід, як і для дітей. Хочеться щоб хтось відвідував, дзвонив, цікавився моїм станом і всяко тішив моє его. Фрейд вважав, що кожен, хто знаходить втіху свого життя лише в комусь, приречений бути нещасним і тільки той, хто може бути щасливий наодинці з собою, буде по-справжньому щасливим. «Той, кого ви любите і в кому бачите підтримку, якось покине вас — це закон життя. Люди ставлять свої життя у залежність від інших і неодмінно потрапляють у пастку». Фрейд вважав, що більшість людських нещасть відбувається саме тому, що ми надто багато покладаємо на інших людей.
Люди створюють залежність один від одного і страждають, коли все йде не за планом. Навчитися жити із самим собою, навчиться займати себе та проводити час із інтересом — ось, що важливо для вікової людини. Я довгий час боявся старості, мене пригнічувало те, що колись настане і мій кінець, а поруч нікого немає, мене це буквально лякало.
Справжнім відкриттям для мене стало те, що навчившись жити віч-на-віч із собою, насолоджуватися своїм вільним часом і розпоряджатися ним, а не нудьгувати і сумувати, я перестав боятися свого головного страху — старості та відходу з цього життя!”
«Самотній не той, у кого немає друзів, а той, кому самотньо з самим собою».
Френк Мэйніц
Червень 2023 р.