Колись давно, десь років 15 тому, зʼявився на світ вузлик.
Спочатку він був зовсім маленький, потім потрошку зростав, зростав і виріс до розміру 28 мм. Це не дуже великий розмір, але й не зовсім маленький, так, середній. Гарний був вузлик — зі всіма ознаками доброякісності — красива правильна форма, а кістозні порожнини з ехосигналом “хвіст комети”, наче яскраве чорне волосся прикрашали його зовнішність.
Але йшли роки, та десь після років 10 він потрошку став старіти та змінюватися. Форма стала вже не такою правильною, чорні кістозні порожнини зовсім зникли — повністю “повипадали”, замість них зʼявилися сиві склеротичні ділянки. А розмір зменшився удвічі — до 13 мм. От став наш колишній красень стареньким дідком — маленьким, зморщеним та сивим.
Але всі, хто бачить його вперше, не враховуючи скільки йому років, чи були раніше пункції, які можуть суттєво змінювати зовнішність, та взалі хто раніше не бачив вузликів-дідусів, обзивають його якимись страшними дурницями-“тірадсами” та жахають пацієнтів, бо це “погане утворенння, яке треба удаляти”.
А чого його удаляти — характер як був, так і лишився добрим, бо це на все життя, інакше не буває, яким народився — таким і залишишся, з тим самим імʼям та прізвищем:Доброякісним Колоїдним вузлом… тільки стареньким…