Сьогодні нам вже 6 років.
Час спливає надто швидко… Як зараз пам’ятаю, коли ми з дружиною побачили якийсь маленький чорний клубочок, що тихенько сидів у купі листя біля дороги з машинами та дивився на нас своїми величезними зеленими очима. Як я його зловив, як принесли додому, помили це маленьке царапуче замурзане створіння, і як воно потім кілька днів жадібно їло та їло, бо було дуже голодне.
Шість років подряпаних та покусаних рук, шість років хтось приходить та сідає на тебе о п’ятій ранку, бо вже хоче їсти, але шість років зігріває тебе під боком у похмурий холодний день, неодмінно поруч, коли тобі не дуже добре, та кожного разу зустрічає тебе на порозі, коли повертаєшся додому.
Все це — шість років Любові до нашої рідної істоти, до нашої Машуньки, а її до нас. І нехай це буде ще довго…
P.S. Два роки тому, коли їй випонилося 4 роки, я написав оповідання “Машепсут” — про неймовірний збіг обставин чи дійсно реінкарнацію, хто зна…
7 липня 2022 р.