Коли повертаюся додому, зазвичай Машка зустрічає біля дверей. Але інколи її там немає. Тоді роблю так, як, мабуть, і всі інші “кошатники” — кидаю все та починаю пошуки свого хвостатика. “Може випадково десь зачинив?” — таке бувало, і не раз. Прошмигне тихенько повз тебе, а потім ходиш шукаєш по всіх коморах. А бувало і так, що воно знаходилося лише по гучному шкребету з якоїсь шухляди.
Сьогодні також прийшов додому — Машки біля дверей немає. Пішов шукати. Шукав-шукав — ніде немає. “Мабуть, знову десь зачинив”. Обшукав всі комори та шухляди — немає. “Та де ж воно поділося?”. Навіть трошки захвилювався. “Може непомітно вискочила з квартири? Та навряд чи, адже виходячи з дому я дуже уважно за цим слідкую, та й ніколи не було такого”.
Присів на стілець, у роздумах подивився на диванчик напроти… І тут одна з чорних смужок ковдри, повз якої я проходив мабуть десь разів з десять, раптово відкриває смарагдові очі: “Татусю, а кого шукаємо?…