Багато хто з нас пам’ятає ту, майже чарівну, казкову перемогу збірної Данії на Євро 92. Але мало хто знає, що ця казка має й іншу сторону. Вона не весела, навіть дуже сумна, але є в ній щось божественне…
У 1992 році з політичних причин збірну Югославії було усунуто від участі в турнірі, який проходив у Швеції. Ця подія призвела до того, що збірна Данії, яка не потрапила на Євро, бо попередньо програла у відбірному турнірі Югославії, була запрошена її замінити.
Спочатку ніхто в Данії не повірив у цю новину, всі думали розіграш, навіть сам тренер датчан Ріхард Меллер-Нільсон. Пізніше, коли вже зрозуміли, що це не жарт, почали збирати данських футболістів з усіх курортів світу. Однак, справа ця виявилася дуже складною, оскільки й футболісти думали, що це розіграш та вішали слухавки.
З великими труднощами тренеру вдалося умовити футболістів прибути в розташування збірної. Наприклад, Міхаель Лаудруп не приїхав, він конфліктував із тренером і не хотів переривати свій відпочинок. До того ж усі розуміли, що Данія їде на турнір, як статист.
Це розумів і головний тренер Меллер-Нільсон, тому він попросив футболістів не переривати свій відпочинок, оскільки після перших трьох ігор у підгрупі Данія не мала пройти далі, тому кожен міг би його продовжити. У команди не було ні плану тренувань, ні аналізу суперників, взагалі нічого не було. Ідея була у тому, що вийдемо на поле, а там буде видно, що робити далі.
Також від чемпіонату спочатку відмовився і Кім Вільфорт, якого 1991-го визнали найкращим футболістом року в Данії. Його маленька дочка вмирала у лікарні від раку. Тренер та команда розуміли, в якому жахливому психологічному стані знаходиться Вільфорт. Йому було запропоновано будь-які умови, які він сам обере, але Кім відмовився.
Вільфорт розповів про дзвінок тренера та свою відмову. Але дружина і дочка умовили його погодитись, оскільки стан Лін на той час вже досить довго був стабільним. Коли Кім їхав, Лін сказала: «Тату, виграй кубок». Він з усмішкою відповів, що постарається, але сам розумів – шансів немає жодних. І вирушив до Швеції. Тренер Нільсон дозволив Вільфорту після кожного матчу одразу повертатися до Данії, оскільки вона зовсім близько.
Перший матч Данія грає внічию з англійцями, у другому програє Швеції. На той момент дівчинці стає гірше, і дружина просить Вільфорта терміново повернуться до Копенгагена. Вільфорт збирає чемодан і просить товаришів на нього не чекати. Він вирішив залишити турнір. Всі все розуміють, Кім їде.
Матч із Францією він дивиться вже у лікарні разом із донькою. Данія відкриває рахунок, Франція зрівнює, все йшло до вильоту. Але наприкінці Ельструп забиває Франції переможний гол.
Вільфорт бачить, як вся лікарня просто вибухнула щасливими оваціями. Хворі, нещасні люди, яким лишилося жити майже нічого, лисі, худі, знесилені, раптом оживають! Він бачить навколо щасливих людей, він бачить свою щасливу дочку. Зараз ці люди забули про свою смертельну хворобу, забули про свої муки – вони щасливі. Вільфорт замикається в туалеті і ридає, його серце розривається від радості та болю.
У півфіналі на Данію чекає непереможна Голландія — головний претендент на перемогу. У складі Ван Бастен, Райкард, Куман, Гулліт, Бергкамп, Франк де Бур — вони прагнуть перемоги, їм немає рівних.
Після побаченого у лікарні Вільфорт на прохання доньки та хворих повертається до збірної. Зараз він розуміє, для кого грає Данія, для кого він повинен забити, зараз він знає, що саме зробить смертельно хворих людей хоч трохи щасливішими.
Після основного часу 2-2. Б’ють пенальті, і Бастен пробиває невдало. До точки підходить втомлений і схудлий від стресів Кім Вільфорт. Він дивиться в небо, дивиться у бік Копенгагена… б’є та забиває. Данія виходить у фінал. На очах його сльози, адже він знає, що зараз його дочка і всі хворі там, в онкологічних палатах, щасливі, зараз перед телевізором вони забули всі свої нещастя.
Після матчу він одразу їде до Данії, оскільки дочці стало зовсім погано. Семирічна Лін вмирала. Вільфорт відмовляється грати у фіналі, але його рідні та всі хворі клініки буквально виганяють його з палати та вимагають повернутись і виграти для них кубок Європи. Цього просить і дочка, коли знаходить у собі сили говорити. Кім повернувся до збірної пізно увечері перед фіналом Євро.
У матчі з Німеччиною датчани швидко відкривають рахунок, але потім їх пресують німці та вже вони були зовсім близькі, щоб зрівняти рахунок. Але за 11 хвилин до кінця матчу Кім Вільфорт забиває свій найважливіший гол у житті та робить мрію своєї нації реальністю.
Коли пролунав фінальний свисток, Вільфорт упав на газон та заплакав. У цей момент він думав про тих, хто зараз там, вмираючи від раку, святкують успіх. Він розумів, що футбол і перемога на мить виривали цих людей з їхнього болісного пекла. Він і всі вони, вся команда, зробили це для них, для всіх них, для Лін, яка вмирає.
Гол Кіма у фіналі Євро 92 вважається одним із найемоційніших та найтрагічніших голів в історії футболу, а літня казка збірної Данії увійшла до «золотого фонду» історії футболу.
Лін Вільфорт померла за кілька днів після фіналу. На її похорон прийшли усі гравці збірної Данії. В останні години життя вона сказала, що пишається батьком. Її мрія збулася – Данія виграла, а тато був сильним. Перед смертю вона мріяла це побачити, і вона це побачила. Це була казка, написана для неї, і для таких самих як вона. Вони були щасливі того літа.
Кім Вільфорт знайшов у собі сили продовжити кар’єру у професійному футболі, до 1998 року він виступав за датський клуб Брондбю. Уболівальники обожнювали його та неофіційно назвали домашній стадіон клубу «Вільфорт Парк».
А трохи більше року після чемпіонату у Кіма та Мінни Вільфорт народилася дочка Рікке…
Січень 2024 р.