Фільм-присвята професору О.В. Епштейну
Присвячується світлій пам’яті
професора Овсія Володимировича Епштейна
Наближається дата, яку я завжди зберігаю в серці — День народження видатної Людини та вченого зі світовим ім’ям. Засновник відділу променевої діагностики та відділення клінічної радіології нашого Інституту ендокринології, мій Вчитель і по суті рідна мені людина — професор Овсій Володимирович Епштейн.
Він був надзвичайно скромним, не любив зайвої уваги до своєї персони і зазвичай у свій день народження навіть не з’являвся на роботі — кудись спеціально їхав. Але у 2006 році він чомусь вирішив змінити це правило і провести цей день разом із колективом. Я знав про це заздалегідь і готувався. Мені достеменно хотілося у доступний мені спосіб висловити ту безмежну вдячність за все, що ця Людина зробила для мене в житті. І тоді я вирішив зробити те, в чому на той момент вже мав певний досвід, а допомагав мені в цьому мій син…
Ще взимку 2006 року, потай від Овсія Володимировича, у «змові» з його донькою та дружиною, які передали мені архівні сімейні фотоматеріали, ми з сином розпочали роботу. Мені дуже хотілося створити фільм саме про нього, показати неймовірну красу душі цієї Людини, його безмежно добре Серце та ту справжню, непідробну Любов до людей, яка завжди поверталася до нього сторицею. Оскільки фільм готувався до Дня народження для показу перед усім колективом, я обрав форму невеликого жартівливо-ліричного колажу.
Сьогодні минає рівно 20 років з того часу, як був завершений цей фільм, робота над яким тривала понад пів року.
У День народження Овсія Володимировича за святковим столом зібрався весь наш великий колектив, як одна велика родина. У холі відділення встановили телевізор із DVD-плеєром і почали перегляд…
Треба було бачити його погляд, коли хтось із колег з’являвся у кадрі… Це важко передати словами. В його очах був і добрий батьківський докір «дітям» за те, що тримали все в таємниці, і водночас — безмежна вдячність за кожне щире слово. А в очах співробітників були сльози…
Овсій Володимирович попросив мене наступного дня показати фільм у нього вдома, дружині Аллі Петрівні. Ми втрьох дивилися цей фільм, і я бачив їхні очі — вони були вологими… і в обох вони були щасливими… Це було їхнє життя… в якому вони були щасливі…
А через сім місяців Овсія Володимировича не стало…
Крізь тепло його доброго серця пройшли тисячі молодих пацієнтів. Тоді вони були ще дітьми та підлітками, а сьогодні це вже дорослі люди, які отримали шанс на майбутнє саме завдяки йому.
Тим, хто його пам’ятає, хочу сказати: сучасне відділення Клінічної радіології з’явилося лише завдяки його енергії, наполегливості та непохитній волі. Всупереч байдужості тогочасної влади, завдяки його світовому авторитету вченого та підтримці Євросоюзу, було створено місце, де і сьогодні рятують життя.
Друзі, я знаю, що серед вас є чимало тих, хто тоді був пацієнтом професора Епштейна. Поміркуйте: завдяки цій Людині у вас сьогодні є найдорожче… — саме Життя.
Без сумніву, все, що створила ця Людина для нашої медицини та науки — це наше справжнє національне надбання.
Низький уклін та світла пам’ять!
P.S. Оскільки фільм був створений 20 років тому, я відреставрував його, щоб він відповідав сучасним форматам та завантажив на YouTube.