Як на мене, нинішня тотальна безграмотність, що супроводжується повною відсутністю критичного мислення, має одну важливу причину – люди перестали читати великі тексти. Перестали їх осмислювати, працювати з ними та отримувати від них задоволення.
І я зараз маю на увазі не лише наукову літературу. Я маю на увазі будь-який великий текст у кілька сотень сторінок – художній, історичний, розважальний, науковий, технічний. Головне – великий. Великий текст зараз викликає труднощі завдяки своєму розміру. Просто сам факт свого існування.
Посудіть самі — більшість існуючих сьогодні форматів отримання інформації не передбачає жодного аналізу, ніякої роботи. Колись були блог-платформи, де люди писали тексти. Потім з’явився Фейсбук, який також швидко став переважно текстовим форматом. І тексти на блог-платформах і у Фейсбуці прийнято називати лонгрідами, тому що читати їх довго – але це визначення ще років двадцять тому викликало б сміх у будь-якої людини, що читає. Тому що текст у Фейсбуці – це не лонґрід, мої друзі. Це авторська колонка. Коротенька нотатка. Один аркуш формату А4.
Але навіть це зараз довго та багато. Зараз що простіше формат – то краще. Спочатку був Інстаграм із його картинками, Твіттер із 140 символами, потім з’явився Тікток із 15 секундами. Обсяг інформації, яку слід аналізувати, стрімко скорочується. Ніхто не хоче працювати з більшими обсягами. Ніхто не хоче пам’ятати, що там було на початку. Швидко глянув, коротенько отримав насолоду, хитнув ендорфінчиків — і далі, до нової картинки.
І хтось скаже – ок, цей час такий, кліпове мислення тощо. Але ця тенденція, як на мене, веде до дуже поганих речей. Тому що, як не крути, досі в основі будь-якої інформації, яка вам може стати в нагоді в житті, лежить текст. Цей текст вам може подаватися по-різному – у формі паперової книги, у формі посту у Фейсбуці, у формі відео у Youtube – але в основі завжди текст. Текст – основа будь-якої наукової роботи. Будь-якого юридичного документа. І майже будь-якого творчого процесу.
І коли ти втрачаєш навички роботи з великим текстом, або ніколи їх не мав, ти автоматично відсікаєш себе від величезного обсягу дуже потрібної інформації. А ще позбавляєш себе дуже важливої навички розуміти речі складніше однієї картинки чи одного короткого відео. А ця навичка називається дуже просто – навичка думати. Навичка зіставляти початок і кінець. Навичка стежити за логічним ланцюжком. Позбавляєшся цього – і твоя здатність думати скорочується до здібності тварини. Прийняв інформацію – видав реакцію і все.
І це проблема, друзі. Велика проблема. Люди не вміють читати до кінця. Стрімко втрачають здатність читати у принципі. Ви думаєте, що коли в тексті написано «Я в Алмати», а в коментарях людина запитує «Де ви знаходитесь?» – це смішно. І це справді смішно. Але це ще й дуже сумно, бо людина не може прочитати навіть такої примітивної речі. І таких людей дедалі більше.
Читайте великі тексти, друзі. Читайте романи. Читайте серйозні статті. Читайте публіцистику. Намагайтеся читати наукову літературу у своїй сфері. Буде важко, і буде нудно — але ви отримаєте величезне задоволення, коли через цю інформацію продеретесь. І ви зрозумієте, що нічого страшного в цьому немає. Що робота над великим текстом – це така ж навичка, яка відмінно тренується. Навичка думати над чимось самому.
А треба пам’ятати, що всі ці дикі сучасні теорії, все це чіпування та інша маячня набули такої популярності саме тому, що величезна кількість людей не хоче думати самостійно. І не хоче вивчати джерела самостійно, працювати з ними, осмислювати їх. Простіше слухати лідерів, які анітрохи не грамотніші – але набагато переконливіші.
Читайте великі тексти, друзі…
Yerzhan Yessimkhanov
Листопад 2024 р.