Чоловік їв суп. Сидів за кухонним столом і їв суп. Дружина кричала. Вона навіть не помічала, що кричить, перейшла на крик і не помітила.
Кричала, що гроші дав у борг другові, а той не повертає. Хочеш для всіх бути гарненьким! А гроші потрібні, треба кредит віддавати. Потрібно платити за університет, дочка платно навчається. Потрібно мамі робити ремонт у будинку, хто їй допоможе? Кричала, що чоловік не відвіз килим у хімчистку. Що давно треба поміняти люстру, нова у коробці тиждень лежить. Довго перераховувати, що кричала дружина. Не від злості, просто нервувала, як завжди. А чоловік їв суп. Звик, що дружина кричить. Покричить та перестане.
Він приїхав пообідати. Вдома дешевше. І шлунок хворий, домашня їжа краще. А дружина взяла відгул, зуби лікувала. І встигла суп зварити. Звичайне життя. Звичайні тривоги та розмови…
Дружина раптом помітила, як чоловік постарів. Лисина на всю голову. Зникли золоті кучері… А зморшки з’явилися. Навіть на шиї — видно, коли над тарілкою нахилився. І спина згорблена, як у дідуся. Сидить та їсть. Терпить. Мовчить. Це все — тягар турбот, тягар і ярмо життя. І саме життя, — воно так швидко забирає свої прекрасні дари, молодість і свіжість, золото волосся, рум’янець, білозубу усмішку, сяючі очі… Сили та веселу вдачу.
Це ж її хлопчик! Її хлопчина. Він приносив бузок навесні, він грав на гітарі і співав, він підхоплював її на руки і кружляв, вони сміялися! Він цілував її. І називав ніжними іменами. І вони сміялися з комедій у кінотеатрі, гуляли парком, — рука в руці.
Це ж її хлопчик. Лисий, постарілий, втомлений – їсть суп. А вона, його дівчинка, кричить якісь образливі й тривожні слова… А життя минає так швидко. І радості майже не залишається, – солодке з’їдено. Треба доїдати суп…
Ці думки промайнули так швидко. І дружина заплакала від жалю та кохання. Підійшла ззаду і обняла чоловіка за плечі. А він відклав ложку та взяв її за руки. І руки поцілував. І можна жити далі. Після цього завжди можна жити далі. Хлопчик і дівчинка знову візьмуться за руки і підуть, підтримуючи один одного, дорогою життя. І кохання піде з ними. Воно теж було на кухні, кохання. І в серці. І навіть у протертому лікувальному супі. А коли кохання є, можна жити далі. І підтримувати один одного, щоб не забрало коханого вітром часу, який забирає всіх — рано чи пізно…
Анна Кір’янова
Листопад 2023 р.