/Якщо хочеш чути співи птахів, не купуй клітку. Посади дерево/
Не важливо, що саме ти робиш, важливо, щоб усе, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб у ньому залишалася частка тебе самого. Кожен має щось залишити по собі. Дитину, або книгу, або картину, збудований тобою будинок, або хоча б зведену з цегли стіну, або пошиту тобою пару черевиків, або сад, посаджений твоїми руками. Щось, чого за життя торкалися твої пальці, у чому після смерті знайде притулок твоя душа. Люди дивитимуться на вирощене тобою дерево чи квітку, і цієї хвилини ти будеш живий…
Від нас самих нічого на цій землі не залишиться… Крім пам’яті у чиємусь серці, яке нас дуже любило…
В останні хвилини життя, опинившись на порозі вічності, ніхто з людей не сказав: «Принесіть мої дипломи! Хочу востаннє їх побачити. Покажіть мої нагороди, медалі, а особливо той золотий годинник, що мені колись подарували!… “
Коли життя на землі добігає кінця, люди не обкладають себе холодними матеріальними цінностями. Усе, що потрібно — це дорогі серцю люди, їхнє тепло, любов, присутність. В останні хвилини життя ми усвідомлюємо, що воно полягає в чомусь іншому… у стосунках, у близькості, у любові.
Мудрий той, хто збагнув цю істину вчасно, а не в останні миті свого буття. Не чекайте, не випробовуйте життя, щоби збагнути, що насправді важливе.
/за мотивами думок Рей Бредбері, Рік Воррен, Эріх Марія Ремарк/
Жовтень 2023 р.