Я люблю тебе, Осене, мила моя волоцюжко!
За шаленство вітрів, що волочать і котять життя.
За чаї з чебрецем із старої домашньої кружки,
І за жовте, з багряною ниткою, тòнке шиття.
За пістряву ряднину з рудих, як вогні, чорнобривців.
І за старість жоржин, що тримають осанку і стрій.
За малих горобців — відчайдушних, зухвалих сміливців,
За рапаті ранети. За ос, очманілих від мрій.
Я люблю тебе, Осене. Всі химери твої й забаганки.
Теплі сукні та светри, шарфú і нові чобітки,
Розцяцьковані сýмки й квітчасті спідниці-циганки,
І в торочках, м’якенькі, як мамина ніжність — хусткú.
Я люблю тебе, Осене. Стиглі грона твоїх виноградів.
Джем сливовий. Корицю. Вино із чорничних ожин.
І рум’яну шарлотку з украдених яблук із саду.
І тепло вечорів. І тягучість солодких хвилин.
Я люблю тебе, Осене. Ці золоті падолисти,
Що парчею вкривають всю душу, як стежку до раю.
І марудні дощі, що читають псалми і молитви
Я люблю більш за все. І щороку у гості чекаю…
Людмила Галінська
(фото моє — наша центральна алея)
Вересень 2023 р.